У парафіяльному будинку живе більше 30-ти людей з Донеччини та Харкова. Є жінки з дітьми, є люди, які продовжують працювати онлайн, є люди, які були там у громадському житті. Перебування у цьому парафіяльному будинку біженці називають щастям, адже не сплять, наприклад у спортзалі. В домі все організовано, є чергування на кухні, прибирання. Самі і за свої кошти купляють продукти. І щоденно працюють онлайн. Жінки відповідають за побут і ходять плести маскувальні сітки у школу № 37.
-Всі ці люди – не католики, мені зателефонували знайомі і попросили їх прийняти, - роповідає отець Кшиштоф Сапальські, настоятель римо-католицької церкви Архангела Михаїла-Санктуарію Матері Божої Фатімської. – В нас є кімнати, де влітку розміщуємо дітей на літній табір. Тепер вже тиждень всюди, де можна, тут сплять наші гості. У нас була зустріч-знайомство, я запросив наших парафіян, які працюють вчителями у школі. І я сказав: «Ось є вони, і вони будуть тут координатори, щоб ви по кожній дрібниці за мною не бігали». Також наші вчителі будуть проводити з дітками катехизи, хочемо навчити їх молитви на вервиці, аби разом молитися за припинення війни. Так жартома скажу, я більше як директор. Дивлюся, щоб дім функціонував, працювало опалення, була вода. Також є ще біженці, які живуть у родинах наших парафіян. Наша Садгірська парафія отримала гуманітарну допомогу з моєї рідної парафії у Польщі. І що кому потрібно, може отримати, але я контролюю, чи дійсно є потреба, чи хтось не зловживає. Працюємо у співпраці з о. Романом Заморським з греко-католицької церкви, моїм товаришем.
Отець Кшиштоф – поляк. У Львівській архідієцезії РКЦ, куди відноситься і Чернівецька область, працює 13 отців-поляків. Але ніхто не захотів покинути Україну.
-В неділю, - додає отець, - на Службі у костелі були і біженці. Своїм парафіянам я сказав, наших гостей не критикувати, не розказувати, що вони тут смажать шашлики, бо у нас таких немає. Я дійсно, поки не маю жодних зауважень до цих людей. До нас приходили представники поліції, тероборона взяла списки біженців. Тобто, все під контролем. Як священник, який працює в Україні вже 20 років, думаю, що таке співжиття тут, на Західній Україні, це час навернення Сходу України.
Ольга і Марія – зі Сходу України, активістки. Весь день працюють, адже також пов’язані з медійною діяльністю. Те, що робили там, продовжують робити тут.
- Дуже приємно, що вдалося у такий складний час знайти прихисток на Буковині у чудовому місці, - розповідає Ольга. - Це дає змогу продовжувати свою роботу, повідомлят світ про опір, який люди в Україні чинять російським окупантам.
- Ми всі роки підтримували патріотичний рух і наших військових, - додаєМарія. – І ми всі, свідомі люди Донбасу, весь час у контакті. Тут у цьому домі, де ми проживаємо, панують дружні стосунки, всі обов’язки розподілені. В тому сенсі, що окремо готуємо їсти. Якщо є гуманітарна допомога, то ділиться на всіх. Ми маємо інформацію про місця проживання інших наших біженців, то справді, не всі мають такі умови. Я розумію, що нам дуже пощастило. Вчора ми вперше були на Службі у костелі, бо в нашому місті, звідки ми, немає католицької церкви. Ми це відкриваємо для себе.
Людмила та Юлія приїхали з дітьми, і продовжують працювати онлайн. Три дні сюди їхали.
-Батьки там залишилися, не хочуть їхати, - розповідають вони. - Сидять вдома, сподіваються, що в них не влучить куля чи ракета… В нашому оточенні всі за Україну, ми намагалися спілкуватися українською. Тут, хто вільний, той щось і робить для спільноти. Продукти за свої кошти купуємо, знаємо магазини і ринок у Садгорі. Намагаємося не зловживати допомогою, яку збирають волонтери. Ми фактично нікуди не виїжджаємо звідси, та й зовсім не до екскурсій і прогулянок…
Інна теж харків’янка. Каже, її 85-річна бабуся залишилася у Харкові, вона ще не зрозуміла реалій, чекає на пенсію…
- Старенькі люди найбільше бояться дороги, - каже Інна. – Ми в Харкові розуміли, що щось буде. Але що так масштабно – не могли уявити. Коли по сальних районах почали пускати бомби, було зрозуміло: це геноцид українського народу. Ми зараз просто живемо, нічого не плануємо. Тут місцеві люди до нас дуже добре ставляться. Отець Кшиштоф – для нас не типовий священник, він – просто молодець! У нас там вдома в церкві ти прийшов, і пішов, ніхто не спілкується. А тут ти розумієш, що тебе підтримають, не залишать. Отець дуже сучасний, вміє з дітьми працювати.
Це був звичайній будній день. Хто працював, а тим часом харків’янки Марина і Олена на кухні варять суп на обід.
- Ми вже приготували лимонад. Місцеві люди принесли мед і домашні курячі яйця. Ті продукти, які нам приносить отець Кшиштоф, вони з Польщі. Ми навіть трішки вивчили польську мову, за написом на упаковках. Батьки лишилися в Харкові, зв’язку з ними немає… У нас там приватні будинки. Телефонуємо сусіду спитати, чи наш дім ще є… Я не знаю, хто ще може підтримувати Росію. Мені здаться, від цього, що робиться, навіть алкоголіки протверезіли. Коли почалося повномасштабне вторгнення, нам у групах писали, що за два дні все завершиться, буде зміна влади, Росія поставить своїх. А як вони собі це уявляють? Та ніхто би не змирився! У Харкові прямо на платформі люди залишали домашніх тварин, дитячі візки… Залишали все зайве. Ми приїхали тільки з рюкзаком...
Кирило – дев’ятикласник. Приїхав разом із батьками. Його батько Валерій, як й інші чоловіки, мають віддалену роботу. В різний спосіб стараються своєю працею бути корисними Україні. Валерій розповідає:
- Дуже багато людей у Харкові перейшло на українську мову. Я сам теж російськомовний але зараз мені зовсім не хочеться розмовляти російською… Ми тут стараємося все робити власними силами і коштом. Щоб більше дісталося людям, які справді не можуть собі щось купити. І отця Кшиштофа зайвий раз не турбуємо, бо в нього багато іншої роботи. Те, що ми тут бачимо і наше перебування тут біля церкви, це не так про віру в Бога, це про віру в людей – як на мене… Я не знаю, що з моїм будинком у Харкові, вже навіть і не думаю про це… І немає кого спитати, бо зі знайомих там вже нікого немає. Зараз дуже важко думати більше, ніж про один день…
(У паперовій версії завтра - газета «Буковина», трішки пізніше у – «Газета польська Буковини").
© Copyright © 1991-2026 Львівська Архідієцезії Римсько-Католицької Церкви.
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв дозволяється за умови посилання rkc.lviv.ua (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www. rkc.lviv.ua. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. Редакція може не поділяти думку авторів. Редакція залишає за собою право редагувати надані матеріали.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію.
