Друга неділя липня в Луцькій дієцезії завжди має особливий характер, оскільки в цей день вже багато років римо-католики моляться за усі жертви людської ненависті в часі Другої світової війни та трагічних подій на Волині 1943 року. У цьому році припадає 75 річниця цих трагічних подій.
На запрошення Єпископа Віталія Скомаровського – ординарія Луцької дієцезії на спільну молитву у кафедральному соборі св. Апостолів Петра і Павла у Луцьку 8 липня 2018 року прибула офіційна делегація з Польщі на чолі з президентом Республіки Польща Анджеєм Дудою. За українським звичаєм зустріли президента хлібом-короваєм.
Євхаристію очолив Архієпископ Мечислав Мокшицький – Митрополит Львівський. З ним співслужили єпископ Віталій Скомаровський – Ординарій Луцької дієцезії, єпископ Станіслав Широкорадюк – Ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії, Єпископ Віталій Кривицький – Ординарій Київсько-Житомирської дієцезії, єпископ Радослав Змітрович – єпископ помічник Кам’янець-Подільської дієцезії, єпископ Едвард Кава – єпископ-помічник Львівської Архідієцезії, єпископ Мар’ян Бучек – єпископ-емерит, о. Богдан Мегер Carm – Провінціал Ордену Братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, о. проф. Анджей Зволіньскі – керівник Кафедри Католицької Соціальної науки Університету Йоана Павла ІІ у Кракові та численні священики з України та Польщі. Представником Апостольського Нунція в Україні був Перший Секретар Апостольської Нунціатури – Монсеньйор Йосеф Ґрек.
У спільній молитві єдналися представники Греко-Католицької та Православної Церкви: Преосвященний Владика Матфей – Правлячий Єпископ Володимир — Волинської єпархії УПЦ КП, Преосвященний Владика Йосафат Говера – Екзарх Луцький, Митрофорний Протоієрей Роман Бегей. Прибули також: Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Ян Пєкло, представники Генерального консульства Республіки Польщі в Луцьку на чолі з Генеральним Консулом Вєславом Мазуром.
Представники Полонійних організацій Луцька, представники міської влади: Секретар Луцької міської ради Пустовіт Григорій Олександрович, Перший заступник міського голови Недопат Григорій Вікторович, Радник Міського Голови Поліщук Ігор Ігорович, та численні гості з-за кордону та України.
На початку Святої Літургії єпископ Віталій Скомаровський привітав усіх єпископів та священиків Римсько-Католицької, Греко-Католицької та Православної Церкви. Привітав почесного гостя — президента Польщі Анджея Дуду, та представників дипломатичного корпусу республіки Польща, а також представників місцевої влади, представників засобів масової інформації та усіх присутніх на цій Євхаристії.
Проповідь Архієпископа Мечислава Мокшицького:
«Szanowny Panie Prezydencie Rzeczypospolitej Polski! Czcigodni Księża Biskupi! Drodzy Kapłani i Osoby Życia Konsekrowanego! Szanowni Przedstawiciele Władzy Państwowej Polski i Ukrainy! Przedstawiciele Organizacji Kresowych! Umiłowani Bracia i Siostry!
Ktoś kiedyś napisał: «Historia to świadek dziejów, źródło prawdy, pamięci, mistrzyni życia, piastunka przeszłości i zwiastunka przyszłości».
Trudno jest nie zgodzić się z tymi słowami, dlatego przywołuję je dzisiaj, gdy w tej katedrze w Łucku, zgromadziliśmy się, aby w modlitwie pochylić się nad historią ludzkich dziejów, wspominając wydarzenia, które zmieniły na zawsze oblicze ziemi wołyńskiej.
Jesteśmy tutaj, aby po siedemdziesięciu pięciu latach, pokornie pochylić się nad historią, pochylając się nad mogiłami, powtarzamy zawsze z wiarą: «Wieczne odpoczywanie racz im dać Panie, a światło wiekuiste, niechaj im świeci. Niech odpoczywają w pokoju». Drugim wymiarem jest pokój pomiędzy nami, ludźmi współczesności. Ten wymiar wymaga wielkiej dojrzałości wiary, aby nigdy więcej nikt na nikogo nie podniósł ręki, wyrządzając krzywdę bliźniemu, lecz aby wyciągnął swoją dłoń podtrzymując i podnosząc na duchu i w ten sposób pokonując drogę ku zbawieniu, nie przeciw sobie, lecz razem ze sobą.
Przywołujemy tę prawdę, o pamięci i tajemnicy zła tkwiącego w człowieku w kontekście siedemdziesiątej piątej rocznicy Krwawej Niedzieli i następujących po niej wydarzeń, które ogarnęły całą Ziemię Wołyńską, a także tereny dzisiejszych województw: lwowskiego, tarnopolskiego i iwano-frankowskiego.
Przywołujemy tę prawdę o zamordowanych dziesiątkach tysięcy niewinnych osób, w tym kobiet, dzieci i starców, o wielu rzymskokatolickich kapłanach i siostrach zakonnych, o wieli kapłanach greckokatolickich i prawosławnych, którzy doświadczyło represji za dezaprobatę względem popełnianych zbrodni i źle pojętego nacjonalizmu.
Przywołujemy tę prawdę, nie po to, aby sądzić, ale po to, aby przy tej okazji poddać refleksji współczesnego pokolenia prawdę o tajemnicy ludzkiej natury. A przy tym przypomnieć, że grzech pierworodny, a potem cały szereg występków, których dopuszczali się ludzie przez wieki, wiążą się z tajemnicą Zbawienia, uwolnienia człowieka od zła, możliwością podjęcia pokuty i pojednania w Chrystusie. Bo Jezus po to umarł na krzyżu i Zmartwychwstał, by «owce miały życie i miały je w obfitości» (por. J 10, 10). Zbawić, bowiem znaczy oczyścić, uwolnić od zła, umożliwić sięgnięcia po owoce Ducha, wśród których jest także możliwość niezawrócenia każdego człowieka, zdobycie pokoju sumienia oraz nadziei na zbawienie i dla ofiary, i dla kata. To trudna, ale jakże niezwykła prawda naszej wiary! To z nią dzisiaj stajemy w tej katedrze i w niej chcemy odnaleźć drogę ku prawdzie.
Улюблені Брати і Сестри!
Коли п’ятнадцять років тому ми відзначали шістдесяту річницю Волинської трагедії, святий Йоан Павло ІІ звернувся до польського та українського народів з важливим посланням, фрагмент якого зацитую: «У вихорі Другої світової війни, коли невідкладнішою мали би бути потреба солідарності і взаємодопомоги, темні сили зла отруїли серця, а зброя привела до пролиття невинної крові. Тепер, після шістдесяти років тих сумних подій, в серцях більшості Поляків та Українців, утвердилася потреба глибокого іспиту сумління. Відчувається необхідність поєднання, яке дозволило б новими очима подивитися на теперішнє і на майбутнє. Це спонукає мене до вдячності перед Богом разом з тими, які в задумі і молитві згадують усі жертви тих насильницьких подій.
Нове тисячоліття, яке щойно розпочалося, вимагає, щоб Українці і Поляки не залишались в’язнями сумних спогадів свого минулого. Переосмислюючи минулі події в новій перспективі і будуючи краще майбутнє для усіх, подивімося одні на одних поглядом поєднання.
Як Бог простив нам у Христі, так і віруючі повинні вміти взаємно прощати отримані кривди і просити прощення за власні прогрішення і, таким чином вносити свій вклад у будування світу, який шануватиме життя, справедливість, злагоду і мир. Крім того, християни, знаючи, що «Бог Того, хто не знав гріха, за нас зробив гріхом» (2 Кор 5, 21), покликані визнати помилки минулого, щоб розбудити власне сумління, перед обличчям сучасних компромісів, відкриваючи серця на справедливе і тривале навернення».
Святий Йоан Павло ІІ пригадав нам, що Христос закликає нас зробити іспит сумління не для того, щоб роз’ятрювати старі рани і на ново переживати болісне минуле, а щоб повстати перед Богом у правді. Йоан Павло ІІ вважав поєднання людей з Богом та людей між собою одним з найважливіших завдань свого понтифікату. Пригадаймо та збережімо у нашій пам’яті ті важливі етапи поєднання, про які він послідовно і наполегливо навчав, щоб прямувати в бік поєднання. Як говорив святий Йоан Павло ІІ, треба докласти зусиль для «очищення історії пам’яті» через акт визнання провин, який полегшує зустріч із давніми недругами. Необхідно також застосувати метод «визнання гріхів» («confessio peccati»), як маємо це в Літургій Церкви, що в свою чергу вестиме до отримання прощення і повернення до єдності з Богом, який є Любов’ю.
Роздумуючи над словами святого Папи, пам’ятаймо, що жодний іспит сумління не є легким, а прийняття відповідальності за болісні і одночасно ганебні провини минулого, в тому числі батьків, дідів, сусідів або далеких родичів, є особливо складним. Та лише усвідомлення гріха та надання йому справжньої назви і оцінки може стати початком поєднання.
Такий шлях вимагає смирення. Він пов’язаний з певною жертвою, та без цього поєднання є неможливим, бо мир має бути горизонтом кожного міжлюдського діалогу, а поєднання і прощення – це найкоротша дорога до нього. І тому метою різноманітних починань у цій справі повинно стати зменшення кривд, образ і упереджень, а також направлення всіх зусиль на те, щоб не плекати ненависті з покоління в покоління, щоб не вказувати на ненависть як на зразок для майбутніх поколінь.
Kochani w Chrystusie!
Oto my, którzy stanowimy współczesną społeczność Kościoła Chrystusowego, jesteśmy zobowiązani do modlitewnej pamięci o tych, którzy odeszli z tego świata. Tym bardziej, gdy byli ofiarami nienawiści, którym odebrano życie podczas modlitwy w murach kościołów, czy w domu, który zdawał się oazą pokoju i spokoju. Zobowiązani jesteśmy do pamięci modlitewnej o niewinnych dzieciach, bezbronnych kobietach, dojrzałych mężczyznach i starcach. W tajemnicy Świętych Obcowania trzeba nieustannie polecać dobremu Bogu ich naznaczone cierpieniem życie, by je przyjął i nagrodził wieczną radością, jako tych, o których słyszeliśmy w pierwszym czytaniu: «Dusze sprawiedliwych są w ręku Boga i nie dosięgnie ich męka. Zdało się oczom głupich, że pomarli, zejście ich poczytano za nieszczęście i odejście od nas za unicestwienie, a oni trwają w pokoju».
Tak! Trwają w pokoju, bo zachowali wiarę i wytrwali aż do końca, mimo ogromu cierpienia.
Tak! Trwają w pokoju, poniewarz powtarzali w godzinę śmierci: «Odpuść nam nasze winy, jako i my odpuszczamy naszym winowajcom».
Tak! Trwają w pokoju, bo my o nich pamiętamy, polecając Bogu kolejny raz, już siedemdziesiąty piąty, wszystkie ofiary obłędnej ideologii, powtarzając za św. Janem Pawłem II słowa wypowiedziane do nas we Lwowie, podczas podróży apostolskiej na Ukrainę: «Niech przebaczenie, udzielone i uzyskane, rozleje się niczym dobroczynny balsam w każdym sercu. Niech dzięki oczyszczeniu pamięci historycznej wszyscy gotowi będą stawiać wyżej to, co jednoczy, niż to co dzieli, ażeby razem budować przyszłość opartą na wzajemnym szacunku, braterskiej współpracy i autentycznej solidarności».
Słowa św. Jana Pawła II, niech będą przesłaniem i apelem o pokój, przebaczenie i pojednanie, które nie będzie tylko kolejną podpisaną deklaracją, zapomnianą i pokrytą kurzem czasu, lecz prawdziwą drogą pokuty, której efektem będą słowa: «Idźcie w pokoju i więcej nie grzeszcie». Amen.
Під час Служби Божої молилися за Церкву та її пастирів, просили Господа Бога про мир в Україні, за усі жертви Волинської трагедії та за кожного присутнього на Євхаристії.
Після Сятої Меси президент Республіки Польща Анджей Дуда вручив єпископу Віталію Скомаровському пам’ятний хрест. Цей день є особливим тому, що два братні народи благають Божого Милосердя та очищення спільного минулого, щоб запобігти людській ненависті в майбутньому.
Джерело: catholic.volyn.ua