Всечесні Отці та Богопосвячені Особи!
Дорога Родино, померлого о. Юзефа Чарніка!
Улюблені Брати і Сестри!
Хтось сказав: “Розлука - це щось, чого ми боїмося і стараємося того не допустити, хоча вона приходить завжди...”. Але вона найбільш несподівана тоді, коли приходить неочікувано, рапотво і несподівано, в момент коли було заплановано багато завдань які треба виконати, катехизи, які треба сказати, зустрічі з людьми, та щоденні душпастирські обов`язки перед парафіянами.
Такі роздуми виникають сьогодні, коли ми споглядаємо на труну з тілом о. Юзефа. Такої розлуки ніхто з нас не передбачив і можемо сказати - ти нас здивував отче. Нас священиків, родину, твоїх парафіян, знайомих і друзів.
З недовірою до нас доходить сумна правда, що тебе вже немає між нами, що в твоєму житті сповнилися слова Псалмоспівця: „Мою оселю повалили, далеко забрали від мене, як пастухів намет. Немов той ткач, я життя своє згорнув: від основи Він мене відтяв. Від дня до ночі Він поклав кінець мені”.
Тому в той день похорону повертаються слова надії, “що наше життя змінюється, але не завершується. І коли розпадеться дім нашої земної мандрівки, ми знаходимо в небі вічне помешкання.”
У ту правда, як священик, ти дуже глибоко вірив і допомагав повірити іншим. Ту правду, ти не раз повторював під час похоронів своїх парафіян, а сьогодні ми повторюємо її над твоєю труною, у парафіяльному храмі, де на святому Хрещенні ти був вщеплений в спільноту Церкви, де прийняв Христа у св. Причасті, а потім переживав Пятидесятницю у Таїнстві Миропомазання. Тут ти також звершив свою першу Святу Месу, а сьогодні цей храм в Дуклі відправляє тебе до Дому Отця. Можна сказати, що коли йдеться про віру, то тут все почалося і тут все довершується.
Улюблені Брати і Сестри!
О. Юзеф Чарнік народився у 1951 році в Дуклі. В 1975 був рукоположений в священики перемиської дієцезії. В перші роки священства працював вікарієм та катехитом в різних парафіях перемиської дієцезії (Нова Шажина, Дидиня, Поляньчик, Пшевротне, Мєндзижеч, Піла). У 1991 році архієпископом Мар`яном Яворським прийнятий для служіння в львівській архідієцезії.
Спочатку був вікарієм в парафії у Галущинцях. Від 1992 по 2010 був адміністратором парафії св. Антонія в Лосячі. Здійснив грунтовний ремонт храму в Лосячі, а також філіальних храмів (м. ін. Скала Подільська). Повернув у власність парафії та відремонтував плебанію в Лосячі.
У 2000 призначений до пресвітеріату львівській архідієцезії.
У 2010 році призначений настоятелем парафії в Новому Місті (старосамбірський район, деканат Cамбір).
Парафія в Новому Місті належить до тих небагатьох парафій нашої архідієцезії, яка витривала весь період Радянського Союзу. Храм не розділив долі інших храмів, які стали складами, кінозалами, колгоспними приміщеннями, тощо, дякуючи геройській позиції о. Яна Шетелі, який після війни і зміни кордонів не покинув парафії, але залишався в ній до 1990 року.
О. Юзеф Чарнік старався про те щоб пам`ять про його попередника тривала. Саме дякуючи о. Юзефу при вхідних дверях до костелу в Новому Місті було розміщено пам`ятну таблицю із зображенням о. Яна Шетелі.
О. Юзеф також був опікуном місця - братньої могили на місцевому цвинтарі. Там поховані в`язні Німецької Виправної Колонії у Пшедєльніци. Саме за часів настоятельства о. Юзефа, польська Рада Охорони Памяті Боїв і Мучеництва поставила памятник на спомин жертв Пшедєльніци. Це відбулося у 2014 році.
На жаль смерть о. Юзефа не дозволила дочекатися йому офіційного відкриття пам`ятника (польська сторона від 2014 року залишає ту справу без відповіді).
У пам`яті парафіян та гостей незабутніми залишаться відпусти на честь св. Мартина. Дякуючи людям доброї волі з рідної дукльської землі (і не лише) о. Юзеф запровадив звичай ділитися булками св. Мартина. У 2017 році о. Юзефа запитали: „Чи будуть гуси св. Мартина?” (питання пов`язана з легендою про св. Мартина). Він обіцяв, що наступного року будуть….
В нього було багато планів. Власними силами відновив бічyу каплицю храму. Шукав засобів на відновлення храму-памятки архітектури у Новому Місті. Відновив плебанію – дім після о. Яна Шетелі. Весною цього року мав розпочати ремонт філіального храму в Ґрабівниці. Планував урочисту інтронізацію мощей св. Яна з Дуклі, свого земляка, з яким, сподіваємося, він вже зустрівся в Домі Отця.
Улюблені Брати і Сестри!
Похоронні урочистості є малими реколекціями, які нам проповідує той, з ким ми прощаємося. Сьогодні їх отримуємо від померлого о. Юзефа, повторюючи за Апостолом Павлом важливі для нашого майбутнього три твердження.
Перше - „Ніхто з нас не живе для себе”.
Я переконаний в істинності тих слів, подібн ояк всі тут присутні. Ми знали отця Юзефа і знаємо, що він не жив лише для себе. Той хто був у його помешканні чудово знає, що він не зібрав для себе маєтку, а скромний дім після о. Яна Шетелі залишив готовим до проживання іншому священику.
Другою правдою є слова: „якщо живемо, живемо для Господа”. Це кротке твердження пригадує нам існування Бога, який покликав нас до життя і до віри. Тому ми дякуємо за його віру і за те, що він не привласнив її собі, але проголошуючи Слово Боже, працюючи для блага Церкви, навчив багатьох вірити в доброту Бога. Він довершив це щоденним прикладом, молитвою, постом, милостинею, працьовитістю, щирою радістю і вірністю євангельській любові та милосердю, про яке Ісус говорив: „Все що ви вчинили одному з тих братів моїх найменших, ви Мені це вчинили.”
І ще одне твердження з Послання апостола Павла до Римлян: „якщо вмираємо, вмираємо для Господа”.
У контексті тих слів, запитаємо - коли людина вмирає для Господа?
Відповідаючи, скажемо, що тоді, коли може повторювати за св. Петром: „Господи Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю”. А виявом цієї любові є повага до ближнього, якого любимо такою любов`ю як себе самого, для спільноти в якій проживається, почавши сім`єю, в якій розпочалося земне життя, через знайомих і сусідів, а завершуючи Церквою, в якій повторюється звичайне визнання віри: „Господь мій і Бог мій”, і в якій чулося слова Ісуса „Прийдіть благословенні Отця мого, тримайте царство приготоване від закладення світу”.
Ті три речення, які сьогодні нам дає о. Юзеф нехай залишать духовним заповітом на той час, який нам ще призначив творець.
Мої Дорогі!
Віруючи в правдивість слова Божого, схиляючись над тлінними останками священика, прошу Бога повного милосердя, щоб зглянувся на нього і прийняв довершений труд апостольського служіння, сповнену дорогу віри і обдарував його вінком праведності. Нехай добрі вчинки залишені на землі, відкриють йому брами неба і нехай на зустріч йому вийде св. Ян з Дуклі і поведе до престолу Всевищнього.
Амінь .