Предвічний Боже, вбережи нас від надмірної любові до свого тіла і скороминущої краси. Адже наше тіло є лише незначним пристанищем безсмертної душі. Нехай сила Твоєї святої благодаті допоможе нам зберегти його чеснотами і святістю життя і таким чином удостоїтися вічного життя в Небесному Царстві. Через Господа нашого, Ісуса Христа, який з Богом Отцем і Святим Духом царює в небі і на землі повік. Амінь.
Розу з Ліми (Перу) називають „першою квіткою Америки”. Вона народилася у 1586 р. і була охрещена в день „Трояндового Великодня”, отримавши ім’я Ісабель. Розою її назвали пізніше, коли мати знайшла під колискою троянду.
Вона виховувалася у важких умовах, але всі прикрощі приймала терпеливо і смиренно. Її відношення до батьків було завжди взірцем поваги, ніжності і слухняності, хоч вже змалечку вона боролася з родиною за своє покликання.
Батьки хотіли видати її добре заміж, однак вона чинила лагідний, але незломний опір. Вже в той час вона прийняла рішення вступити до Ордену. Щоб не привертати уваги до своєї краси, Роза обрізала волосся, а обличчя натерла отруйними рослинами, щоб його понівечити. Допомагала батькам матеріально, заробляючи шиттям, вишиванням та продажем квітів.
Згодом вона вступила до світського ордену св. Домініка і переселилася до хатинки, яку збудувала в глибині саду, щоб присвятити свій час молитві. Вона прочитала біографію св. Катерини Сієнської і захотіла її наслідувати.
Про її духовне життя ми знаємо лише з уст її сповідника і те, що вона сама розповіла, стоячи перед комісією богословів. На найважчі питання комісії, незважаючи на брак освіти, вона давала правильні відповіді, виявляючи глибоке знання таємниць віри.
Ця слабка дівчина у своєму тілесному умертвленні перевищувала багатьох середньовічних покутників. „Божевільна божевіллям хреста” вона визначала собі лише 2 години сну на добу. Щоб не заснути ввечері вона прив’язувала себе до хреста і молилася стоячи. Замість постелі служили їй звичайні дошки, шпарини яких вона заповнювала шкаралупами, гострими камінцями, щоб її занадто не морив сон.
На відміну від багатьох святих, Роза майже не відчувала тягаря боротьби з пристрастями, з духовною слабкістю чи спокусами, бо вже від наймолодших років осягнула такий ступінь внутрішньої гармонії, що ця боротьба не була їй потрібна. Невитрачена аскетична енергія змушувала її відтворювати Муку Господню. Вона зробила собі хрест з неотесаного галуззя і після бичування тіла, брала його на плечі, ходячи босою довкола свого скиту. Роза також носила волосяницю, шнури, металевий ланцюг, яким тричі опоясувала свої стегна.
Її сповідник, з огляду на здоров’я, наказував припинити ці виснажливі вправи. Оскільки такий аскетизм звертав на неї увагу багатьох людей, вона просила Бога, щоб його сліди були невидимі для людських очей і була вислухана. Майже 15 років вона переживала містичні стани – забуваючи про пережиті страждання, її наповнювала лише свідомість власної негідності та сухості.
Роза була також переповнена францисканською любов’ю до всіх створінь, навіть до таких нестерпних, як комарі, яких вона називала „братиками” і які облюбували тінисте і вологе місце саду, де жила Роза. Щоденно, при сході сонця, вона відчиняла двері своєї хатинки і запрошувала трави, квіти, дерева, все, що живе до ранкової молитви.
Останні три роки Свята провела в домі друзів своєї родини, які огорнули її своєю опікою. Вона заповіла місце, день і годину своєї смерті і відійшла до свого Господа і Вчителя 24 серпня 1617 р., маючи лишень 31 рік. Її похорон зібрав багато людей, а слава святості облетіла всю Південну Америку, аж до Мексики.
У 1668 р. Папа Клеменс ІХ оголосив Розу блаженною і покровителькою Південної Америки та Антильських островів, а в 1670 також Філіпін. В 1671 р. вона була канонізована Папою Клеменсом Х.
джерело: http://www.katolik.pl/sw--roza---patronka-ameryki-poludniowej,1548,416,cz.html