Новини

Назад

Підсумки року з архієпископом Мечиславом. Чи приїде до нас Папа, чи стане Київ митрополією?

: 207 2022-01-13 12:42:19

Стало доброю традицією розпочинати новий календарний рік підсумками року, що минув, разом із архієпископом Мечиславом Мокшицьким, митрополитом Львівським, який виконує функції голови Конференції римо-католицьких єпископів України. Розмовляємо про найважливіші події року, про сумні й радісні миті; про те, що давало надію та що змушувало замислитися.

Отче архієпископе, яким був для Церкви в Україні цей рік?

Дещо легшим за попередній, у якому ми зазнавали суворих обмежень, але навчилися жити в умовах пандемії та давати раду за наявних умов. Це був рік, у якому віряни змогли повернутися до своїх храмів, вже не було стільки страху, і ми навіть могли планувати душпастирські події. Ми знову могли запрошувати на зустрічі дітей та молодь, організовувати паломництва до наших санктуаріїв — до Більшівців та до Бердичева. Гарною подією минулого року було відкриття монастиря сестер-бенедиктинок та освячення храму при монастирі, яке відбулося 19 березня, у свято св. Йосифа. Будівництво монастиря та храму профінансувала швейцарська сім’я Відеркер. Цю нову спільноту заснували сестри з Житомира. Поки що у монастирі мешкає три монахині. Капеланське служіння для них здійснюють отці-бенедиктинці. Брата Леопольда я висвятив на священника наступного дня після освячення храму — 20 березня. Ці спільноти розвиваються: у сестер вже є дві аспірантки, а отці мають двох юнаків, зацікавлених монастичним життям. Багато вірян приходять туди на молитву і на Святу Месу, щоб пережити її у зосередженні та з прекрасним григоріанським співом.

Ця бенедиктинська спільнота є для нас скарбом, адже через працю та молитву вони випрошують багато благодатей для Церкви у Львівській архідієцезї.

Які ще події з життя Церкви варто згадати?

Ми відзначали 20-ту річницю паломництва св. Йоана Павла ІІ в Україну. Відзначали цю подію у новозбудованому храмі св. Йоана Павла ІІ у Сокільниках. У межах святкування було освячено також пам’ятник Великому Папі на площі перед храмом та вітражі у храмі, які представляють шлях освячення кожного християнина — Таїнства. Їх подарувала парафії італійська родина Алфієрі.

Прекрасною подією було паломництво до Всеукраїнського санктуарію в Бердичеві. Там ми дякували Богові та св. Йоанові Павлу ІІ за відновлення структур нашої Церкви 30 років тому і за паломництво Святішого Отця в Україну.

У тому паломництві Ви супроводжували Папу як його другий секретар. Чи думав тоді о. Мечислав про те, що повернеться колись знову служити вірянам Львівської архідієцезії, в якій робив свої перші кроки як молодий священик, поруч із архієпископом Яворським?

Так мало бути. Після навчання в Римі, куди мене скерував архієпископ Мар’ян Яворський, я мав повернутися, щоб бути духовним отцем у семінарії Львівської архідієцезії. Проте Святіший Отець побажав, щоб я став його секретарем, тож відбулася зміна планів.

Ви повернулися духовним отцем цілої архідієцезії!

Сподіваюся, що так воно і є. А, повертаючись до важливих подій, варто згадати про те, що 24 грудня, під час Пастирської Святої Меси, єпископ Едвард Кава освятив капличку св. Йосифа для новоствореної парафії в Радехові. Таке увінчання року св. Йосифа — створення нової парафіяльної спільноти в районному центрі, як відповідь на надії вірян, що прагнули мати храм у своєму місті.

На жаль, не всі минулорічні події були радісними. Були сумні, ба навіть трагічні.

Бог випробовував нас тими подіями, щоб ми могли свідчити про свою довіру та готовність покладатися на Господа. Для мене особисто — але я певен, що також для всіх наших священиків та цілої курії — сумною подією став відхід до вічності о. Юзефа Павлічека, Генерального вікарія Львівської архідієцезії. Він прибув до нас із Катовіцької архідієцезії з великим досвідом куріального канцлера і 10 років допомагав нам організовувати роботу в нашій курії. Він був для мене великим авторитетом, опорою та допомогою у веденні нашої Церкви. Великим нещастям був трагічний випадок, в якому загинула сестра Ольга. Це була, можна сказати, мученицька смерть. Пожежа у храмі св. Терези від Дитятка Ісус у Брюховичах. Майже завершений храм, який будувався великими зусиллями отців-паллотинів так багато років, був майже знищений. А 24 грудня там мала відбутися перша Пастирка. Тепер будемо намагатися якнайшвидше його відбудувати, щоб парафіяни знову могли тішитися своїм храмом.

А що у минулому році принесло Пастирю Львівської архідієцеї радість?

Ми дуже боялися, що через пандемію наші віряни не повернуться до парафій. Чуємо, що відбувається по інших країнах: люди відзвичаїлися від храму, від ходження на Месу, від участі у церковних урочистостях та заходах. Тож для мене великою радістю було побачити велику кількість міністрантів, які приїхали на свій щорічний з’їзд до Брюховичів. Подібно було з кількістю паломників до Більшівців та Бердичева. Але найбільше враження справила кількість молоді, що прибула у вересні на Архідієцезіяльні дні молоді. Це свідчить про те, що Церква Львівської архідієцезії не сильно постраждала через заборону на участь у Святих Месах. Молодь скучила за живим спілкуванням.

8 грудня відбулось урочисте завершення Року св. Йосифа. Чи можна вже говорити про якісь видимі плоди молитов до цього Покровителя Вселенської Церкви та сімей?

Коли на засіданні Конференції єпископату Римо-Католицької Церкви в Україні ми вирішили оголосити в нашій помісній Церкві Рік св. Йосифа, то навіть не могли уявити, що Папа Франциск, можна сказати, підтримає нашу ініціативу тим, що оголосить Рік св. Йосифа у цілій Вселенській Церкві. Ми зраділи, адже це Покровитель Церкви та сімей. Наші віряни, єпископи та семінаристи здійснили паломництво до єдиного в Україні санктуарію св. Йосифа у Гнівані, випрошуючи потрібні благодаті за його посередництвом. Багато священників кажуть, що св. Йосиф допомагає їм не лише у душпастирській праці, але також у справах, пов’язаних із утриманням парафії. У наш час це непроста справа, але, як бачимо, св. Йосиф турбується і про це.

Також багато сімей усвідомили роль св. Йосифа як голови родини. Адже він також боровся з багатьма труднощами і проблемами, навіть якщо говорити про довіру до дружини чи матеріальне забезпечення сім’ї, чи еміграцію. Все це зачіпає також і сучасні сім’ї. А св. Йосиф показує, що треба довіритися Богові, і спосіб, у який він довіряє, є прикладом для наших сімей. А те, як він діє, підносить авторитет чоловіка як глави сім’ї, котрому ввірено долю дружини та дітей. Сім’я — це чоловік, дружина й діти. Сьогодні сім’ї часто уникають народження потомства, шукаючи комфортнішого життя; а ми під час Року св. Йосифа хотіли нагадати, що означає святість подружжя та його роль у суспільному й політичному житті.

— 2022-й, що розпочався, Конференція єпископів вирішила проголосити Роком Святого Хреста. Коли він розпочнеться і чи матиме він якийсь більш покутний характер?

Рік Святого Хреста розпочнемо у нашій Церкві в Першу неділю Великого Посту. Перш за все, ми хочемо звернути увагу на велику благодать відкуплення, бо хрест це не лише страждання, але також і великий дар Господа, завдяки якому людина, попри свою слабкість і гріх, знову отримує гідність Божої дитини. Це дар милосердя. Тож хочемо довести людям до свідомості, що наші щоденні труднощі й страждання не є марними і що ми можемо їх жертвувати, єднаючись із жертвою Христа.

Папа призначив для України Нунція. Він уже прибув в Україну, мав нагоду зустрітися з єпископами обох обрядів, взяв участь у засіданні Конференції єпископів та побував у Львові на Різдво. Чи говорив Нунцій по те, які справи нашої Церкви вважає пріоритетними, чи планує нові єпископські номінації?

Апостольській Нунцій архієпископ Вісвальдас Кульбокас сказав нам, що перед від’їздом до України відбув розмову з папою Франциском, який сказав йому ввірити свою місію Богу і не перейматися. Це його перше служіння як Нунція, і основне завдання, яке він ставить перед собою, — це турбота про Церкву у ширшому форматі, тобто об’єднувати християнські спільноти нашої країни. Також папа сказав, що в майбутньому має намір відвідати Україну, тож архієпископ Вісвальдас заохочує нас до того, щоб ми свої молитви і страждання жертвували у намірі миру в Україні та у намірі паломництва Петра наших часів до нашої країни. Це його головне завдання. А також координування нашої душпастирської праці. Про нові єпископські номінації Апостольський Нунцій не згадував, але, можливо, буде розглянуто справу створення нових митрополій. Конференція єпископів подала прохання до Апостольської Столиці про створення митрополій у Києві та Кам’янці-Подільському. Чекаємо на розгляд та рішення у цій справі.

Яке значення матиме паломництво Папи Франциска для України?

Ми запросили Папу Франциска до України офіційно, також запрошення надійшло і від державної влади. Це була би велика благодать для нашої країни, бо Петро наших часів — це Божа людина, яку супроводжує особливе благословення, і ми би дуже тішилися, якби він до нас прибув. Він приніс би Україні мир. Очі цілого світу будуть звернені на нас. Ціла Церква огорне своєю молитвою Папу і нашу країну, а це велика сила. Ми чекаємо на візит Папи Франциска особливо на Сході, щоб поблагословив нашу батьківщину, а також Росію, щоб зійшов мир на Україну, щоб наші люди не мусили віддавати життя, захищаючи свої кордони. Таке паломництво послужило би зміцненню віри, стало знаком для загублених і нагодою для багатьох повернутися в лоно Церкви.

Часи змінюються, світ змінюється. Чи Церква теж повинна змінитися, щоб бути ближчою до людей?

Завданням Церкви завжди залишається проповідування Євангелія, уділення Святих Таїнств і практикування caritas — милосердної любові. І ми завжди цього дотримуємося. Церква намагається бути близько до кожної людини через Таїнства та самарянське служіння. Саме тому священники і черниці провідують хворих; ведуть світлиці при парафіях, де допомагають школярам із домашніми завданнями, дбають про гарячі обіди для них; відкривають їдальні для бідних та будинки милосердя. Прикладом цього є для нас сестри-альбертинки, які служать убогим, хворим та самотнім, будуть у Львові дім для жінок у складних життєвих обставинах; також брати-альбертинці, що займаються притулком для бездомних чоловіків. Ми намагаємося звертати нашу увагу на всіх потребуючих: сестри у Снятині опікуються Вікном життя, у Драганівці ведуть Дім самотньої матері. Докладаємо усіх можливих зусиль, щоб проголошувати Євангеліє словами та вчинками.

Джерело: CREDO

Автор : Віта Якубовська

Назад