Під час Другої світової війни німецький офіцер Ґеорґ Франц Моравєц врятував цінні образи зі зруйнованого римо-католицького храму XVIII ст. в селі Біще в Україні, а через 70 років священик зі США о. Станіслав Жак допоміг його відбудувати.
Станіслав Жак народився у Польщі в родині репатріантів із Західної України, де до закінчення Другої світової війни жило багато поляків, що були римо-католиками. Польська комуністична влада розселила їх на теренах, звідки до Німеччини виселили німців. У колишній німецькій кірсі у Рацлавіцах Шльонських (нім. Deutsch Rasselwitz) переселенці-поляки розмістили образ Матері Божої з Біща, до якої ревно молилися. Станіслав знав, що Біще – це село десь далеко на Сході, звідки совєти вигнали його рідних. Храм, в якому був чудотворний образ Матері Божої, згорів під час етнічних чисток. Станіслав знав з розповідей у родинному домі імена і прізвища всіх довоєнних жителів того села, а бабця-українка навчила його також української мови. Та найбільше Станіслава вразили спогади близьких йому людей про те, як були врятовані зі згарища храму Пресвяті Дари і образи.
Не могли інакше
«Як спалили костел, моя тета на другий день туди пішла – переповідає о. Станіслав Жак. – Вона помагала прати обруси для вівтаря і знала, де ключ від дарохранительниці. Відкрила і побачила, що там є дві чаші зі Святими Тайнами. Завернула їх в якийсь обрус з костелу і занесла до пивниці своєї сестри. Там обидві жінки цілу ніч адорували, молилися, а з самісінького ранку тета вислала свою доньку з Пресвятими Дарами у містечко Бережани, куди, побоюючись за своє життя, втік їхній настоятель о. Філіп Зайонц. «Якщо ти вже прийшла зі Святими Дарами, то занеси їх до тутешнього костелу», – сказав о. Філіп. Отець канонік Адам Гонцуцький взяв з її рук Святі Тайни і заніс до храму. Подякував за їх врятування. Ще вона сказала священикам, що образам в Біщу нічого не сталося, бо як почав горіти вівтар, то вогонь згас».
Отець Заєць вирішив врятувати чудотворний образ Матері Божої та інші вцілілі образи з костелу в Біще і звернувся за допомогою до німецького офіцера Ґеорґа Франца Моравца, що був католиком і до війни викладав музику і спів та грав на органі в одному з костелів Мюнхена.
«Моравєц взяв чотирьох солдатів і разом з моїм дідусем і ще одним чоловіком поїхали до Біще, зняли ці образи і привезли в Бережани, – продовжував о. Станіслав Жак. – Це загрожувало їм смертю. Коли їх в дорозі затримало гестапо і запитало, що везете, то він сказав, що образи з Біще, які хочемо відправити до Німеччини, в музей, щоби не знищилися. І так вони їх врятували. Коли у 1945 році поляків з Біща переселяли до Польщі, то вони забрали зі собою ці образи. Після війни Моравєц, по тривалих пошуках, у 1975 році знайшов у Польщі образи з Біща. Він розповів, що о. Зайонц в знак подяки подарував йому маленький медальйон із зображенням Божої Матері. Коли його з Бережан вислали на фронт, то куля вдарила в той медалик, і таким чином було врятовано йому життя. Тому до кінця життя мав велику шану до Біщицької Божої Матері. Замовив копію цього образу, який возили по всій Польщі, від родини до родини з Біще. Вже коли померла його жінка, то приїздив зі своєю донькою аж доки помер в 2005 році. Хочемо також його вшанувати, бо, незважаючи на загрозу смерті, він був стійким католиком».
«У Бога немає нічого неможливого»
Отець Станіслав Жак служив у Польщі, Англії, США і мріяв відвідати село Біще в Україні, але радянська влада не давала йому дозволу. Лише після того, як Україна стала незалежною державою і в 2001 році туди поїхав з візитом Папа Римський Іван Павло ІІ, о. Жак зважився відвівати батьківську землю.
«Коли під’їздили до Біща, то побачив вежу і дерева, що росли на костелі, – згадує священик. – Двері до костелу були забиті дошками. Мені вдалося потрапити всередину. Укляк перед головним вівтарем, і тоді щось мені сталося. Прийшла думка, що треба щось зробити, аби відбудувати цей храм. Зробив знимки. Коли повернувся до моєї парафії в Америці, то розповів про свою поїздку до України і показав знимки. Ми мали там Лицарів Колумба. Є вони тепер також в Україні. Тоді один парафіянин вірменського походження сказав: “Отче, то мусимо щось починати робити, щоби ремонтувати той костел”. Він відкрив свою банківську книжку і виписав чек на триста доларів. Тоді я відкрив рахунок у банку, і так ми почали збирати пожертви. Отець Андрій Ремінець, що є настоятелем парафії РКЦ в Бережанах, зареєстрував громаду римо-католиків також у Біщі і в 2012 році було отримано дозвіл на ремонт костелу. 31 липня 2015 року львівський єпископ-помічник Леон Малий здійснив перше посвячення і внесли копії ікон, які були там колись. Наступного року вже був новий головний вівтар, понаправляли мури храму. Далі взялися за впорядкування крипт, де були поховання священиків і парафіян. В цьому році поставили чотири бічні вівтарі».
Майже всі теперішні жителі села Біще ходять до православної церкви, але приходять також на спільні молитви до костелу. «Це був найдавніший санктуарій Львівської архідієцезії, – пояснює о. Андрій Ремінець. – Тепер знову двічі на рік – 15 серпня і 8 вересня – відбуваються велелюдні прощі, на які з Польщі приїздять родини давніх парафіян». Під патронатом львівського римо-католицького архієпископа Мечислава Мокшицького відбувся там пленер молодих художників, які організувала громадська організація «КонтрФорс» зі Львова.
Отець Станіслав Жак продовжує шукати нових жертводавців. Тепер він щороку приїздить в Біще.
«Я в Америці, а отець Андрій в Україні молимося кожну першу неділю місяця за всіх добродіїв, що жертвують на поміч для цього костелу і також чекаємо на мультимільйонерів – усміхається о. Жак. – Якщо знаєте якогось мільйонера, то пришліть до єпископа, до мене, бо є багато роботи і потрібно грошей, щоби повністю відновити цей храм».
Джерело: vaticannews.va
Автор : Костянтин Чавага