За документами проект «Їжа на кожен день», який реалізовувала Асоціація Милосердя Еммануїл, закінчився ще в квітні, саме тоді жителям прифроттових селищ були видані близько 40 найменувань овочів та посівна картопля.
Але це один з тих проектів за яким приємно спостерігати, він не закінчується роздачами чи звітами, а «росте і дозріває». Люди, які живуть біля самої лінії зіткнення, за ці чотири роки воєнних дій неймовірно виснажились від війни, втомились переховуватись в підвалах, перебиватись на «гуманітарці»… Вони хочуть нормального життя, безпеки і впевненості в завтрашньому дні. Саме тому люди засівали городи навіть між обстрілами – головне було вкинути насіння в землю і сподіватися на урожай, на життя, на мир. А городи, які зараз буяють зеленню, дають хоч якусь ілюзію нормальності і вселяють надію на забезпечену їжею зиму.
Сім’ї, які в рамках проекту отримали насіння для посадки, мають типові для прифронту історії: обстріляні, зруйновані будинки, поранення, втрати… Це люди, які на початку бойових дій пробували кудись виїжджати, поневірялись, а потім повертались в своє напівзруйноване жило, бо дім є дім.
Так трапилось і з сім`єю Бикових з смт. Луганського. В сім’ї – двоє неповнолітніх дітей. Вони з гіркотою згадують 2015 рік, як почалися обстріли і їм нікуди було виїжджати. Родина тоді на два тижні тікала в сусіднє село, де було бомбосховище. А коли повернулись додому, то в будинку вже не було ні вікон, ні стелі, а дах нагадував сито. Тоді, вони не знали як жити далі. Будинок ремонтували з підручних матеріалів, з городу витягували уламки, щоб засадити землю. Коли розпочався проект «Їжа на кожен день», родина дуже зраділа можливості отримати насіння, бо для них, за будь яких умов, засаджений город дасть можливість забезпечити себе на всю зиму овочами і консервацією.
Часом війна не просто вривалась в дім градами чи осколками, а прокладала лінію розмежування між сусідами, родичами, коханими. В смт. Луганське, жила сім’я Світлани Колесник. З початком боїв посилились проблеми між нею і чоловіком… До війни все ніби було добре: робота, будинок, щастя. Потім – тікали від війни, винаймали житло, почалось безгрішшя, скандали. Зрештою, додому Світлана поверталась сама з дитиною, зараз живе в зруйнованому обстрілами батьківському домі. Хоч і вдалось влаштуватись в школу на пів ставки, але коштів не вистачає навіть на необхідні речі. Допомагає город. За надане насіння, дуже вдячна, бо знову ж таки, засаджений город дає надію що вона і дитина матимуть що їсти.
А Ірина Івашова з Бахмутки, живе з родиною в так званій «червоній зоні», тому кулі та снаряди часом залітають в її двір. Розповідає, що одразу за її городом вже починається непідконтрольна територія.. Жити там вкрай небезпечно, але покидати власний будинок та роботу родина Ірини не хоче. Пані Ірина працює вчителем молодших класів в школі, а її чоловік на залізниці. Їхні доньки переїхали у безпечні місця, кличуть батьків до себе, але ті відмовляються, бо знають, що діти самі живуть на орендованих квартирах. То ж життя під кулями продовжується. Родина тримає невелике господарство та землю. Місце є, але не завжди є чим садити. Тому вони також дуже зраділи насінню для посадки.
Загалом за час проекту 11500 жителів прифронтових територій отримали допомогу у вигляді насіння овочів. Минулого року в рамках проекту «Їжа на кожен день» було зібрано понад 700 тон овочів, і цьогоріч, разом з нашими бенефіціарами, сподіваємось на щедрі врожаї.
Джерело: popeforukraine.com.ua