Ваша Преосвященство, єпископе Леоне, Ваша Преосвященство, єпископе Радославе, дорогі священики та богопосвячені особи, дорогі родини, улюблені брати і сестри!
Коли у 1973 р. слуга Божий, отець Францішек Бляхніцький організував перші реколекційні оази для родин, він використав досвід відомого на той час руху «Equipe Notre Dame». Засновником цього руху родин був французький священик Анрі Каффарель. Разом із чотирма молодими подружжями він розпочав досліджувати проблеми переживання подружньої любові у світлі віри. Вони разом відкривали так звану «родинну духовність».
З часом вони дійшли до висновку: подружнє життя разом зі своїми труднощами, турботами, необхідністю постійного долання свого егоїзму, врахування потреб чоловіка, дружини і дітей через свої особливі радості, а перед усім постійну присутню благодаті Таїнства подружжя — це вірний і ефективний шлях до справжнього християнства, святості та духовності.
Це відкриття підтвердив двадцять років після того ІІ Ватиканський собор, доцінив подружню любов, показав покликання до подружжя, пригадав, що не тільки саме подружжя є святим через таїнство, але воно є справжньою дорогою до святості.
Прекрасно говорив про цю дорогу святий Йоан Павло ІІ у «Familiaris Consortio»: «Християнська сім’я» покликана до переживання нової і особливої єдності, яка зміцнює і вдосконалює природу і людську єдність. Святий Дух через дію таїнств є живим джерелом і невичерпною поживою надприродної єдності, яке збирає і єднає віруючих із Христом та поміж собою в єдності Божої Церкви. Християнська сім’я є специфічним об’явленням церковної єдності, тому теж і з цієї причини може і повинна називатися “домашньою Церквою”».
Цю правду підтвердив сам Божий Син, коли для нашого освячення і спасіння, розпочав його з родинного дому та сім’ї. Саме в цій назаретській сімейній спільноті Він зростав і був протягом тридцяти років радістю та щастям для своєї Матері і опікуна святого Йосифа. На протязі тридцяти років Він був Сонцем Назаретської Родини. Подібно і сьогодні Ісус хоче бути невидимим членом кожної сім’ї, її сонцем, радістю і щастям; прагне робити кожну родину святою та щасливою.
Улюблені брати і сестри!
Саме в цей контекст вписуємо 25 років «Домашньої Церкви» в Україні і дякуємо за велику справу, яку довершив слуга Божий Францішек Бляхніцький. Тридцять років тому він відійшов до дому Отця, закриваючи земний етап свого життя, але залишаючи дорогу до святості, яку тепер продовжуєте ви на землі, що пережила стільки переслідувань, і, можливо, саме тому тепер дає свідчення міцної і сильної віри.
Адже без віри неможливо зрозуміти Божих планів, в яких сім’я є святилищем і вогнищем любові, першою і найважливішою школою життя та святості, а також основною одиницею суспільства народу і Церкви. Усі ці якості родина здобуває тільки на дорозі єдності, яка об’єднує усіх її членів.
Цю правду підтверджує також одне повчальне та сповнене сенсу оповідання. Один батько мав сімох прекрасних синів. Та вони часто сварилися між собою, часом доходило навіть до бійки. Батьківське серце дуже страждало через це. Тим більше, що погані люди намагалися використати цю незгоду для своїх інтересів. Перед смертю батько покликав своїх синів до себе. Поклав перед ними сім сталевих прутів, зв’язаних між собою, і сказав: «Тому, хто зуміє зігнути ці прути, дам 1000 золотих дукатів». Всі брати підходили — від найстаршого до наймолодшого, і пробували свої сили. Старалися, хто як міг, але жодному не вдалося зігнути металевих стержнів. «Батьку, — почали врешті казати, — це неможливо! Цього ніхто на світі не зможе зробити! Це понад людські сили!». Але батько відповів: «Це можливо! Встав з ліжка, розв’язав стержні і, не зважаючи на хворобу і старший вік, повигинав їх так, як хотів, не прикладаючи до сього занадто великих зусиль». В кінці, коли відкинув останній металевий прут, сказав: «Діти мої, це наука для вас!». З вами може статися так, як з тими металевими стержнями. Якщо будете для себе взаємно доброзичливими, нічого злого з вами не станеться. Якщо будете разом, ніхто вас не переможе. Та коли розірвете родинні зв’язки, тоді кожній, хто захоче без великих зусиль, зможе ас знищити».
Нехай це повчальне оповідання заохотить Вас, брати і сестри, до того, щоб поглянути на свою сім’ю через призму єдності як великої сили і охорони від зла, яке з різних сторін і на все більш витончений спосіб переконує сучасну родину про те, що традиційні цінності — це пережитки минулого, якийсь анахронізм.
Будучи католицьким сім’ями, не захоплюймося всілякими чужими науками, але тримаймося разом, крокуючи шляхом пошани до родини, де батько і матір, тобто чоловік та жінка, є фундаментом, якого не зможе знищити жодна сила, ворожа християнській науці.
Ідучи далі у нашому спогляданні на сім’ю, відкриймо, що вона є святилищем і вогнищем любові, яке створює родину і зв’язує сердечним ланцюгом її членів, творячи цим символ безмежної Божої любові. Саме ця любов передає життя так, як річка витікає з одного місця далі. Тут зростають тіло і дух, тут людина отримує фізичне і духовне обличчя. Саме у родині формуються наші стосунки з іншими. Знаємо відоме прислів’я: яблуко від яблуні недалеко падає. Сім’я як перша і найважливіша школа життя виховує як святих, так і злочинців, невинних і аморальних, працьовитих і чесних людей, але також злодіїв, ледарів і п’яниць. Приходить на думку твердження: які сім’ї, таке й суспільство.
Улюблені брати і сестри! Багато хто каже, що зовсім не сучасно і майже не реально звучать слова четвертої Божої заповіді, та я не бачу тут нічого застарілого. В кожному часі і в кожному місці вони формують взаємну любов та пошану до людської особи, а ці цінності є довершеними і поза часом.
Якщо у родині бракує взаємопошани, мудрості і дисципліни, ми збудуємо довкола себе світ, який ілюструє оповідання, яке я прочитав кілька років тому. Ось що розповідав один чоловік: «Одного разу я їхав автобусом. Більшість пасажирів стояла. Я також стояв. Біля мене стояли старші жінки і чоловіки. Збоку сиділа мама з маленьким сином, який займав ціле місце. Ніхто не наважився попросити цю маму, щоб вона взяла дитину на коліна і звільнила місце для когось старшого. Та ніби цього було замало: хлопчик почав для забави копати коліно жінки, яка сиділа навпроти. Коли нарешті жінка не витримала і звернула матері увагу, та зі злістю відповіла: “Я виховую дитину безстресово і не буду при всіх дитині звертати увагу! А якщо вам тут не подобається сидіти, пересядьте в інше місце!”». Подібних прикладів можна привести чимало. Зіпсовані і розбещені діти, груба вульгарна молодь… Дивлячись на це можемо запитати: а звідки вони беруться? І виглядає так, що сучасне безстресове виховання дітей, сучасні вільні подружжя, в яких не бракує матеріальних речей, але бракує взаємної поваги і любові — це те середовище, яке дає світові подібні приклади, які будять в нас страх про найближче майбутнє світу.
Тому просімо Бога, щоби ми в наших християнських родинах добре розуміли одне одного, були взаємно для себе ніжними, добрими і доброзичливими. Щоб у наших родинах нас нічого не розділяло, але все сприяло єдності. Щоб ми не дозволили, щоб пропало це добро і щастя, якому на ім’я християнська, Божа, любляча сім’я.
Прошу вас, щоб саме з ваших кругів виходило світло Божої правди. Щоб ви були сіллю землі і світлом для світу. Нехай інші бачать у вашій сім’ї взаємну любов, любей, які слухають одне одного і живуть життям Церкви, головою якої є сам Ісус Христос, мудрістю — Євангеліє, силою — спільна молитва. Амінь!