Улюблені! У нашій мандрівці віри сьогодні ми зупиняємося у тій каплиці щоб зустрітися у Надвичайному Ювілейному Році Божого Милосердя з живим Словом Бога і дійною присутністю Сина Божого в Євхаристії.
Ця зустріч відбувається у спільноті віруючих людей, тобто тих, котрі визнають ті самі істини, котрі керуються тим самим законом і єднаються навколо Одного Бога. І ті риси вирізняють нас у світі, і вони надають сенс нашому щоденному життю, пояснюючи нам, чому ми маємо довіряти і вірити, любити і прощати, звіщати обявлені істини і жити ними на щодень.
У першому читанні сьогоднішньої Літургії Слова до нас промовив Бог вустам пророка Натана, котрий став перед царем Давидом з посланням правди. Як вміло промовив пророк до Давида, показуючи йому кривду, що той вчинив бідній людині. Коли ми чуємо ту розповідь, у серці кожного з нас зроджується не лише зворушення але можливо й бунт перед несправедливістю яка зустріла ту бідну людину. У схожий спосіб прийняв ці слова Давид, обурючись поведінкою багатія, кажучи: „Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке. А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився.” (2 Сам 12:5,6).
Але той правдивий гнів, який виявив цар, повернувся проти нього самого, так як пророк був голосом Бога що поминався про справедливість в житті Давида. Саме він був тим кривдником дому Урії хетита. Це він вчинив гріх і відійшов від Божого Закону.
Тут ми можемо пригадати собі слова Ісуса, коли Він говорить, що через пізнання правди приходить свобода.
Цар Давид пізнавши правду став на шлях жалю за гріх та покути. І саме цей шлях став для нього знаком Божого Милосердя.
Минуло вже багато віків від тієї події але все ж, ми люди, дуже часто поводимося як Давид. Допускаємо ділання зла в нашому житті і залишаємо його сліди у житті інших людей. Тому нам сьогодні треба глянути на себе у правді. БоможесамедонаспромовивпророкНатан. Може Бог послав його саме до нас. Давид був дуже самовпевненим, вважав себе дуже вірюючим, йому здавалося, що він все чинить добре. Але Бог бачив по іншому. Запитаймо отже – як нас бачить Бог?І закричімо словами псалмоспівця: „Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови. Верни мені радість спасіння Твого, і з лагідним духом підтримай мене.” (Пс. 51)
Досвідчили цього також Апостоли, котрі перепливали човном на другий берег Галилейського моря. Буря і хвилі перелякали їх і виклкали страх. У розпачі вони кричать до Ісуса, котрий спить: „Вчителю, Тебе не цікавить, що ми гинемо?” Вони засумнівалися, страх паралізував їх, вони не пам’ятали про те ким є Ісус. Тому після втихомирення бурі і хвиль Він питає їх: „Чому ви такі перелякані? Бракує вам віри.”
Дорогі Брати і Сестри!
Яке прекрасне навчання залишив нам сьогодні Ісус. Як сильно воно пояснює нам Його любов що є не лише почуттям але перед усім знаком Милосердя.
Тому сьогодні, коли зустрічаємося і згадуємо факт Народження Сина Божого у Вифлиємі, коли ми сповнені радості співаємо колядки і хочемо бути свідками присутності Бога між нами, запамятаймо, що це звершиться лише через наше автентичне життя, а не тільки через декларації. Їх не достатньо, вони не чинять нас послідовниками Христа. Ми станемо ними коли підемо за Ісусом і будемо його наслідувати.
Таким самим є також сенс Божого Року Милосердя. Не достатньо лише говорити, що воно, милосердя, є, але треба це милосердя чинити, починаючи від себе і завершуючи ближніми. Милосердя не виражається в егоїзмі але в турботі, бо милосердя – це любов до когось, хто на ту любов не заслуговує. Милосердя це любов до того, хто нас скривдив, підвів, хто унеможливив нам любов. Коли хтось унеможливлює комусь любов, Бог може вчинити ще більшу любов, яка називається милосердям.
І такого способу поведінки ми бажаємо собі. Таким свідченням ділімося з людьми, і ніколи не будемо питати: „Ким є Він, що навіть вітер і озеро Його слухаються?” але завжди будемо говорити, що Він є Любов’ю, в якій всі ми складаємо нашу надію. Амінь.